Не всі учні нашої школи не мали можливість отримати вищу освіту або навіть середню спеціальну. Але багато з тих, що закінчили нашу школу, стали хорошими людьми, виділились своєю добротою, працьовитістю, здобули корисні професії. Наші діди  та прадіди, які свого часу теж навчалися в нашій школі, були хорошими плугатарями, косарями, хліборобами, збудували гарні хати, жили у Божій вірі та за людськими правилами. Разом з вихованням в сім′ї, вони отримали хороше виховання в нашій школі. Навчання допомогло їм у житті, навчило розрізняти правду від кривди, добро від зла.

На сьогоднішній день нам є чим пишатися. Багато випускників нашої  школи, щоб отримати хороші професії, закінчили різні навчальні заклади в Україні, Молдові, Румунії. В селі залишилися ті, які стали хорошими господарями. Хіба ми не можемо й сьогодні пишатися тими людьми, які мають золоті руки? Хто не знає майстра Цуркан Костянтина, штукатурів родини Мельничук, Патравчан Іллю, пічника Кирчу Георгія та інших хороших майстрів свого діла. Вони відомі не тільки в нашому селі, районі, області, країні, але й в Румунії, Росії, Молдові. Хіба це не привід пишатися ними? Адже вони теж випускники нашої школи.

Стосовно науки, то й тут наша школа має чим пишатися. Випускники нашої школи стали відомими людьми не тільки а країнах Європи, але і за океаном, де стали науковцями, письменниками, лікарями. Це письменник та науковець Василь Постtвка, відомий на всіх п’ятьох материках, Зегря Георгій, професор Санкт – Петербурзького університету, доктор фізичних наук, автор підручників для вищих навчальних закладів, перекладач підручників англійською, французькою та німецькою мовами, Марку Букатар, кандидат математичних наук, професор Чернівецького університету, автор багатьох наукових праць, Постеука Костянтин, кандидат юридичних наук, Шотропа Лариса, професор Лісабонського університету в Португалії, Пую Віорел, професор географії Клуж – Напоцького університету в Румунії, Паскар Ауріка, кандидат юридичних наук, професор Чернівецького університету, Постевка Георгій, викладач Чернівецького університету, Рошка Аурел, нейрохірург Чернівецької дитячої обласної лікарні.

Багато випускників нашої школи вибрали професію педагога. Якщо аналізувати роботу педагогів нашої школи, то можна сказати, що за цей період отримали середню освіту 990 учнів з нашого села, Буківки й Приворок. Закінчили школу з золотою медаллю 22 учня: Вільчак Василь, Постеука Лариса, Жиряда Марія, Кобеля Орися, Остафюк Тетяна, Фортуна Олдена, Постеука Олег, Баланішку Василь, Рошка Аурел, Фортуна Данієла, Постеука Оксана, Александрюк Альоша, Зегря Сергій, Фортуна Іван, Кирчу Марія, Кобель Крістіна, Партика Лілія, Пілат Лариса, Шова Валентина, Паламарюк Оксана, Яценюк Нелля, Шова Домніка.

За кількістю учнів Станівецький НВК один з найбільших у Глибоцькому районі. Тут здобуваються міцні знання та сподіваємось, що з Божою допомогою весь педагогічний колектив і надалі докладатиме всі зусилля та майстерність для оптимізації навчально – виховного процесу, щоб з гордістю нести звання Учителя, збагачуючи гарні традиції Станівецької освіти. Побажаємо всьому педагогічному колективу нашої школи міцного здоров’я, щастя в особистому житті, гарних успіхів в вашій нелегкої праці, нехай допомагає вам Бог подолати всі труднощі у вихованні молодого покоління, яке, сподіваємось, у майбутньому підніме рівень життя нашої країни, тому що ми на це заслуговуємо.

Село Станівці складається з Нижніх і Верхніх Станівців. До 1956 року були два села, і в обидвох були школи.

В Нижніх Станівцях школа була відкрита 7 вересня 1872 року. У 1869 році була проведена шкільна реформа і вийшов Закон про обов’язкове початкове навчання . Всі діти шкільного віку мали можливість навчатись безкоштовно в школі. В школі було відкрито 4 класи : 2 класи – молодшої групи і 2 класи – старшої групи. Навчались діти від 7 до 13 років. Мову викладання обирали викладачі школи, а вони були румунами, тому викладалось по – румунськи. В інших школах були труднощі, бо викладалось і по – румунськи, і по – українськи, і по – німецьки.

Австрійська адміністрація намагалася відкрити школи у кожному селі. І мали успіх: у 1899 році, крім державних шкіл, було відкрито 22 приватних шкіл.

В міських школах викладалося по – німецьки. В сільських школах намагалися ввести ще вивчення іншої мови, крім рідної. Були влаштовані на роботу вчителі з Польщі, з Галичини.

Не всі діти шкільного віку ходили до школи . У 1875 році з 75630 дітей навчалися лише 13345. До Першої світової війни було збудовано багато шкіл, виросла кількість дітей, які навчалися   в школах. В деяких румунських селах зовсім не було школи. Селяни не хотіли, щоб їхні діти навчались, бо вони працювали разом з ними на полях. А були і дуже бідні селяни, а їхні діти не мали можливість ходити до школи через бідність.

Німці утворювали культурні гуртки, де підтримували навчальний процес на Буковині. І румуни малі свої організації, які мали за мету пробуджувати інтерес румунів до навчання. Можливостей у румунів було менше, ніж у німців. До 1913 року існувала Культурна організація румунської літератури на Буковині, завдяки якої було відкрито 14 приватних шкіл.

У 1911 році Микола Симонович, який багато дбав про буковинське навчання того часу, довів, що румунів примушували підкорюватись німцям. Багато румунів хотіли, щоб навчання в школах проводилось на румунській мові. Велику роль у викладанні в школах всіх предметах по – німецьки відігравала церква. Не тільки вчителі не були румунами, а викладали священики католики, які хотіли, щоб населення Буковини стало католиками. Вони добре розуміли що будь – яка нація може розвиватись і рухатись вперед завдяки трьох основних факторів: мови, школи, церкви. Незважаючи ні на що, населення Буковини змогло захистити і школу, і мову, і церкву.

В Нижніх Станівцях школа почала працювати у 1872 році. Спочатку уроки проводились в хатах господарів.  У 1880 році збудували спеціальне приміщення для школи. Воно було збудовано з дерева. Мала великій коридор і по обидва боки були зали, де навчались діти. На подвір’ї викопали криницю, яка й сьогодні є на подвір’ї господарства Олени Остаф′юк.

Не відомо, хто були перші вчителі школи і перший директор, але відомо, що в 1873 році в повіті Сирет було 739 учнів. В Сиретській хлоп’ячій школі навчались 309 учнів, в Дорнештській – 110, в Інтенсенджській -70, в Тереблечах – 65, у Святому Онуфрії – 56, в Каменській – 40, у Черепківцях і Волинцях – по 30, в Нижніх Станівцях – 29. За кількістю учнів Станівецька школа була найменша, але тут навчались крім станівецьких, ще учні з

Опришен, Приворок, Стерче, Поєн, Трестіан. У 1894 році кількість учнів виросло до 129 ( 77 хлопців і 52 дівчат ). Навчання проводилось на румунській мові. Викладав Еміліан Антонович, родом з Чернівців. Релігію викладав священик Іван Грибович. Він був і шкільним інспектором. У 1900 році тут працює Віктор Бауєр.

У 1904 році директором школи був Корнелій Клан, який народився 13 жовтня 1877 року в Чернівцях. Працював до 1911 році, бо його обрали депутатом в Дієті і суддею у Чернівецькому трибуналі, де займався справами початкових шкіл на Буковині. Замість нього директором працював Євген Настасі.

В 1913 році в Станівецькій школі навчались 132 учня: 130 – румуни, 1 німець, 1 поляк. Вчителем працював Георгій Постевка.

На початку ХХ ст.. кількість учнів зросло і приміщення збільшили. Збудували ще одну будівлю. Ще приміщення була збудована з цегли. Директору  школи виділили одну кімнату, де він жив зі своєю родиною.

На подвір’ї школи  збудували дзвіницю. Коли дзвони дзвонили, діти з села знали, що вже час іти до школи, як в І так і в ІІ зміні. Дзвін цей був чутий і в сусідніх селах. Це було для мешканців, як годинник.

До Першої світової війни  навчання проводилось на румунській і німецькій мовах.

В Верхніх Станівцях школа відкрилась 15 вересня 1913 року. Вона відкрилась в хаті Георгія Жиряди. Спочатку навчалось 97 учнів. Викладав вчитель Василь Нимижан –  румунську мову, а Петро Постевка – німецьку мову. Обидві школи були початковими, маючи 1-4 класи. Вчителів з вищою освітою не було тут, як в Тереблече і в Опришанах. В вересні 1914 року, в зв’язку з Першою світовою війною, вчителі Станівенцьких шкіл, переїхали жити до Румунії. Тимчасово навчання перервалось.

Про буковинські школи писалі газети. Освітянська газета «Трибуна» захищала  інтереси румунських вчителів, шкіл. Редактором були Іфрим Попеску і Дмитро Сидорюк. Це тривало недовго, бо останній номер «Трибуни» вийшов 1 липня 1919 року. Георгій Тофан писав на сторінках «Трибуни», що, десь 5 років не функціонували румунські школи.

В статті від 23 липня 1919 року писали, що найголовніша проблема на Буковині – це підняття з руїн шкіл. Деякі школи були зовсім зруйновані. Умови, в яких знаходилась Буковина у 1919 році, були складними, це стосувалось і шкільних проблем. Треба було їх негайно вирішувати. Було виділено 500000 лей на перебудову шкіл. Звернулись по допомогу і до інших органів влади, щоб навчання оновили. Почало працювати багато шкіл. Були відкриті дитячі садочки, і також школи для літніх людей, які не вміли ні писати, ні читати Також  з’явилися літературні гуртки, сільські посиділки, бібліотеки. Найвідомішими на селі були священики і вчителі.

Між австрійською школою і румунською була різниця. В газеті «Голос Сучави» писали про це. В австрійській школі грамоти давали не урочисто, просто в руках учням. В румунських школах кінчали навчання святково, де відзначали відмінників, запрошували батьків. Молодих закликали виконувати свій обов’язок перед Батьківщиною, перед пращурами, перед самим собою. Цей звичай ввели на Буковині з 1918 року. Кінець навчального року було святом для учнів і для вчителів, для батьків.

Майже всім школам виділяли по 1 гектару землі, де учні разом з вчителями працювали. Робили дослідження, їх готували до праці на землі.

Восени 1918 року працювали всі школи Буковини. В Станівецьких школах були деякі зміни. З-за кордону повернулись вчителі. Школу в Верхніх Станівцях з хати Георгій Жиряди  перенесли до приміщенні, де була казарма прикордонників. Були хороші умови для навчання, були і хороші результати у навчанні. 31 травня 1927 року в школі була перевірка. Йосиф Сахлян писав: «Я, разом з учителем Василем Нимижаном прослухали цих учнів. Всі учні добре читають, пишуть без помилок, знають граматику, знають добре історію і географію. Відповідають на запитання, вміють висловлювати свою думку. Це свідчить про те що вчителі талановиті і багато працюють».

30 травня 1927 року була перевірена і Нижньостанівецька  школа, де працювали Діонісій Жиряда і Георгій Постевка. Тут теж були чудові результати. В 1929 році в школі навчалось 142 учнів. Викладали п’ятеро вчителів: Касіан Постевка (директор), Діонісій Жиряда, Марія Фетіла, Герман Когут, Микита Постевка. Того ж року(1929) в Верхніх Станівцях навчалось 98 учнів(45 хлопців, 53 дівчат). Школи стали семирічні.

В Верхніх Станівцях вчителів були двоє: Василь Нимижан і Василь Постевка . Перший мав стаж роботи 18 років, а другий – 20 років.

В 1931  році в школі в Нижніх Станівцях працювали: Василь Жиряда, Аврелія Ончу, Мірча Жирядя і Іван Бирсан. В Верхніх Станівціх: Василь Нимижан, Василь Постевка, Емілія Поклітар.

В різні часи в Станівецьких школах працювали: Петро Постевка, Олександр Хрішка, Георгій Постевка, Ілля Постевка, Іван Гостішковськи, Ауріка Хрішка, Іон Гібірдік.

Коли 28 червня 1940 року Буковина була визволена радянськими військами, в школах створився справжній хаос. Вчителі разом з родинами переїхали до Румунії, і знов, як і в роки Першої світової війни, школи залишились без вчителів.

В школах працювали євреї, які погано знали румунську мову. Вони зустрічали радянських воїнів з прапорами. Семирічні школи знов ставали початковими. Метою навчання було навчання російської мови в румуномовних школах. Не було підручників . Учні погано відвідували школи.

В 1941- 42 роках почалися нормальні умови навчання. З-за кордону повернулись колишні вчителі. Директором Станівецьколї школи був Дмитро Стрекінару. Влаштувався на роботу новий вчитель Романеску. Його дружина організовувала концерти з дітьми, проводила багато заходів.

Залишилось четверо вчителів на дві школи: Грединару, Романеску і подружжя Станкевич. При школах були їдальні. Їли діти з багатодітних родин і діти сироти. Один педагог викладав декілька предметів.

У 1943 році в Станівецької школі працюють Арестидій і Микола Патравчан. Микола працює недовго, бо переїхав до Румунії. Там навчається в Бухарестському університеті.

У період з 1941 по 1945 рр. релігію викладав Георгій Томеску. Щодня починали і закінчували уроки молитвою «Отче Наш».

Ввели в школі ще уроки, де дітей навчали, як доглядати за деревами, за виноградом, за тваринами. Були практичні заняття, які проводились на пасіках, на городах, в садах, на фермах. Хлопців вчили косити, збирати сіно. Дівчат – готувати їжу, вишивати. Учні не отримували документи, але їх так готували до самостійного життя. І ці знання їм приносили велику користь.

Діти не мали можливість читати художні твори. Не було ні в селі , ні в школі бібліотеки. Але діти купували календарі,  де були надруковані твору Емінеску, Олександрі, Крянге, Кожбук.

На Великдень всі діти йшли до церкви. Вони співали в церковному хорі. Щовесни, 10 травня школи організовували концерти, де брали участь учні. Концерти присвячувались Дню Перемоги.

У 1944 році не було кадрів в школах в Станівцях. Працювали вчителями такі люди, які не мали ніякої освіти, які вміли тільки читати і писати. Так в школі працювали Василь Лесюк, Дмитро Каленюк, Георгій Пую. Діти не мали книжок, зошитів. Писали на газетах.

1 вересня 1944 року головою сільради в Станівцях обрано єврея Зайця. Його дружина була вчителькою. Ще в школах працюють Костянтин Торонюк і його дружина  Марія. До 1949 року ще працює тут Пантелей Мітран.

З 1945 року директором Станівецької школи стає Георгій Зегря. Він народився у 1921 році. Закінчує Станівецьку школу і працює деякий час в Чернівецькому шпиталі. З 1 травня 1945 року працює вчителем початкової школи, потім стає її  директором. Здобув вищу освіту в Бельцькому педінституті ім.. Алеку Русо.

Працював ще в школах у Привороках, Димці, Волоці. В 1950-1951рр.- директором в Верхніх Станівцях. В1960-61рр. – директором в Нижніх Станівцях. 1970 -1978 рр. – директор Станівецької восьмирічної школи. З 1978 по 1991рр викладає румунську мову і літературу. З 1945 по 1965 рр. поряд з чоловіком працює його дружина Василина Дмитрівна Зегря. Потім разом працюють в Станівецької середній школі.

У 1949-1950рр. в Станівецької школі почала працювати піонерська організація. Перша піонервожата школи – Домініка Сандуляк. Потім – Ядвіга Вородкевич. Першим директором семирічної школи був І.І. Бабич з Кіцманя в 1941 – 1950 н.р.

Школа стала восьмирічною. Директором працює Іван Григорович Зегря з 6 вересня 1950 року.

Народився у 1933 році в Станівцях. По закінчення школи працює бібліотекарем. З 1950 року викладає румунську мову і літературу в Станівецькій школі, пізніше викладає математику, а потім – географію. Закінчує педучилище, згодом Тираспольський педінститут. З 1968 по 1979 роки був директором Станівецької СШ, з 1979 року – заступник директора з навчально – виховної роботи, з 1 січня 1980 року – директор Станівецької СШ. Цей рік увійшов в історію села Станівці. Іван Григорович Зегря дуже багато працював для відкриття нової будівлі школи для мешканців села. І. Г. Зегря, як директор школи і організація «Міжколгоспбудівля» під керівництвом Р.Соломона доклали багато зусиль, щоб відкриття відбулося  1 вересня 1980 року. Збудували двоповерхове приміщення школи на 360 учнів. Чудові кабінети, майстерня, спортзал, бібліотека, їдальня. Поблизу стадіон, де проводяться різні спортивні змагання.

І. Г. Зегря був хорошою людиною та талановитим педагогом , всі мешканці села його дуже поважали. Він опублікував багато статей в районних і обласних газет про освіту і життя села. Мав багато нагород і посвідчень: «Ветеран труда», «Учасник війни», багато похвальних грамот.

20 серпня 1980 року його переводять з посади директора на посаду вчителя географії, а першим директором нової школи і символічний ключ урочисто вручають чужому вчителю ( з Молдови)  Синюк П. Г., який пропрацював в цій школі лише один рік і повернувся в Молдову. Івана Григоровича переводять з 5 лютого 1981 року на посаду заступника директора школи, в 1990 році звільняється у зв’язку з виходом на пенсію.

Директорами Станівецької СШ  були:

  1. Яценюк Олена Георгіївна (1981 – 1985)
  2. Постеука Микола Адамович ( 1985 – 1986)
  3. Яценюк Георгій Дмитрович ( 1986 – по цей час.)

У 1988 році збудували ще одне приміщення, двоповерхове, де навчаються учні початкових класів Це приміщення було збудоване завдяки Петру Загарюку, який був тоді головою місцевого колгоспу. Протягом багатьох років в житті кожного села відбуваються різні важливі події, а найважливіше те, коли відкривається новий навчальний заклад, будь – то університет, або школа, чи дитячий садок. Це важлива подія відбулася  в нашому селі. Школа була обладнана всім необхідним для оптимізації навчально – виховного процесу, але з часом стало необхідним поміняти деякі прилади, придбати нове обладнання для кабінетів фізики, хімії, інформатики. Наша сільська рада завжди надавала фінансову допомогу школі. Тільки за останні роки за допомогою сільської ради була обладнана вчительська та кабінет інформатики, були закуплені матеріали для ремонту кабінетів, обладнання для стадіону. Проблеми школи завжди були в центі уваги депутатів Сільської ради та членів виконкому. Саме той факт, що декілька вчителів є депутатами Сільської ради, дає їм  можливість краще знати проблеми школи.

Допомагає вирішувати проблеми школи і керівництво району, яке створює нормальні умови для проведення навчально – виховного процесу. Позитивно вирішено питання про відкриття дитячого садочку в нашому селі, який відкрився 1 вересня 2012 року і школа  стала навчально-виховним комплексом.

9 травня 2015 року на базі Станівецького НВК відкрився музей історії та етнографії села Станівці.

Пишаються мешканці Станівців своїми вчителями. Низько вклоняємось тим, кого вже нема серед нас. Вони були першопроходцями, були завжди прикладом для молоді. Це: Ліда Ереміївна Постевка,  Дорел Іванович Ротару, Вероніка Петрівна Постевка, Надія Олександрівна Постевка , Георгій Григорович Зегря, Василина Дмитрівна Зегря, Іван Григорович Зегря, Елізавета Дмитрівна Зегря, Микола Григорович Зегря, Порфіра Павлівна Зегря, Василь Спиридонович Остаф′юк, Василь Георгійович Олійник, Георгій Костянтинович Вільчак, Тодор Адамович Постевка, Михайло Петрович Юрку, Степан Олександрович Постевка.

Квіти подяки приносять вдячні учні вчителям – пенсіонерам: Плантус Ніні Іванівні, Патравчан Уляні Іванівні , Урсулян Валерії Іллівні, Постевці Аглаї Дмитрівні, Ганчер Костянтину Миколайовичу, Постевці Миколі Адамовичу, Постевці Івану Адамовичу, Пілат Валентині Іванівні, Мельничук Ольті Іванівні, Юрку Домніці Георгіївні, Мельничук Олені Аурелівні, Остаф′юк Олені Семенівні, Яценюк Олені Георгіївні, Фортуна Ауріці Костянтинівні.

 

Поширити
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •